Бучанська гімназія № 2
Історія нашого закладу
У кожного з нас – своя школа.
Школа дитинства та юності. Без учителів, людей історичного «вчора», не було б і нас, людей історичного «сьогодні». Життя кожної людини пов’язане зі школою. Покоління за поколінням діти вступають до школи, вчаться, закінчують і виходять у світ, а школа, живе далі, гостинно відкриваючи двері іншим.
До вивчення історії школи нас підштовхнула випадкова зустріч з людиною, яка чимало цікавого розповіла про події шестидесятилітньої давності. Це – Володимир Федорович Крамер, який нині живе в Канаді, а у 20-30 роках XXст. століття його доля була тісно пов’язана з Бучею.
Одного червневого дня 2003 року він завітав до школи разом з молодшим сином. Відбулася тепла розмова з ним про ті далекі дні, коли він, будучи хлопчиком, частенько проводив вільний час на дачі свого дідуся Литвиненка Федора Дмитровича, яка і знаходилась у Лісовій Бучі. Там, де тепер функціонує наша гімназія, а її старе приміщення є ні чим іншим, як дідівським будинком. А потім були листи з Канади зі спогадами, які і допомогли нам крок за кроком з’ясувати цікаві подробиці з історії Лісової Бучі та школи.
На початку минулого століття Ф.Д.Литвиненко, службовець Головного управління Південно-Західної залізниці, як і багато інших заможних киян, придбав ділянку землі у Лісовій Бучі для будівництва дачі.
В.Ф.Крамер згадує в листі: «Дача була місцем літнього відпочинку. Вуличкою, де тепер головний вхід до школи, проходила мініатюрна вузькоколійка під назвою „Кукушка”. Нею возили торф від глинища до станції. В радянські часи її зняли. Назв вулиць, номерів будинків у Бучі не було до початку другої світової війни. Будинки - це дачі, наприклад, Володіних, Душкіних, Литвиненків, Яновських, Камінських, Дибовських і т.д.”.
Після встановлення радянської влади у Ф.Д.Литвиненка відібрали спочатку велику квартиру у Києві, а потім і дачу. Сам він до останніх днів працював звичайним рахівником на станції Буча, а віку доживав на квартирі у свого товариша. Тільки смерть у 1937 році врятувала його від сталінських репресій. Його поховали на місцевому цвинтарі, але знайти могилу тепер неможливо.
В.Крамер пише далі: „Дуже шкодую, що на кладовищі, де похований мій дід, немає більше церкви. Її спалили комуністи... З нею пов’зані декілька моїх дитячих спогадів. Ця церква була єдиною в околицях Києва, де відбувалася служби. У самому місті багато чудових храмів були підірвані, а ті, залишилися, пограбовані і зачинені.”
(В.Ф.Крамер через 39 років на колошній дачі діда.)
У будинку дачі в 30-х роках відкрили дитячий притулок для дітей, що залишилися без батьків внаслідок голодомору 1932-1933 років та репресій, який діяв до початку війни.
Приміщення дитячого будинку чудом збереглося в роки війни, тому тут організували заклад для виховання дітей-сиріт військовослужбовців, а у 1945 році довгоочікуваний дзвінок покликав дітей за парти на перший урок до початкової школи, відкритої неподалік дитбудинку.
Завідуючою школи призначили молоду вчительку Зінаїду Мартинівну Калюту, колишню розвідницю другої бригади партизанського загону під керівництвом І.Калашника, що діяв у районі ставки Гітлера „Вервольф” під Вінницею.
Ризикуючи власним життям, вона врятувала двох дітей командира В.К.Пороховського, який загинув у бою з фашистами разом з дружиною та п’ятнадцятирічним сином.
За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських окупантів у період Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років, Указом Президії Верховної Ради СРСР З.М.Калюту було нагороджено медаллю «За відвагу».
Учні Бучанської початкової школи (1945 р.)
Разом з нею у школі працювала Н.Г.Красновська. Пізніше до закладу прийшли О.Г.Іщенко, Д.К.Невмивако, Ф.С.Олефіренко, З.П.Сташевська, Н.П.Романова, О.М.Рудич, Г.І.Лунько. Перший випуск вихованців початкової школи відбувся у 1948-1949 роках.
Багато горя принесла війна нашому народові: розруха, голод, осиротілі діти. У приміщенні, де нині функціонує наша школа, був дитячий будинок для дітей-сиріт військовослужбовців.
Вони ходили до початкової школи разом із бучанцями. У дитячому будинку діти були розподілені по групах: окремо дівчатка і хлопчики.
У 1948 – 1949 роках відбувся перший післявоєнний випуск Бучанської початкової школи (12 дівчаток і 14 хлопчиків).
1949 р. 4 група (дитбудинок)
Колектив дитячого будинку складався із завуча, медсестри, лікарів, вихователів, піонервожатих. Ось вони, ті люди, які віддавали тепло своїх сердець дітям війни: Л.І.Лісовська, В.П.Мелещенко, О.М.Леунг, О.М.Пелюшок, М.Г.Шейніс, Г.М.Осовський та інші.
Дитячий будинок і початкова школа функціонували до 1961-го.
Цього ж року відкривається Бучанська восьмирічна школа № 2, директором якої було призначено Лідію Михайлівну Кирилюк, а заступником Миколу Полікарповича Шевчука.
Шевчук Микола Полікарпович (2012 р.) очолював колектив цього закладу з 1962 по 1971-й. Згодом він очолив Бучанську Українську гімназію
У 1965 році було розроблено та затверджено проект реконструкції Бучанської восьмирічної школи № 2, а саме: добудувати вісім класних кімнат, спортивний зал, їдальню.
Реконструкція була необхідна через те, що заклад розташовувався у трьох окремих приміщеннях. Одне з них знаходилося в аварійному стані (по вулиці Малиновського). Нині вже немає цього корпусу школи та ще одного, де розташовувалася їдальня і майстерні.
А ще на території закладу був прекрасний сад. На превеликий жаль, нам не вдалося знайти документи, які б підтверджували, що він – власність школи. А шкода, адже садили дерева у цьому саду школярі – батьки наших сьогоднішніх учнів. Вони, до речі, добре пам’ятають про це.
280 школярів навчалися у дві зміни. Добудова і реконструкція дала можливість однозмінного навчання і покращення умов праці учителів та учнів.
У 1972 році будівництво було завершене.
З 1976 року заклад декілька разів змінював статус.
У 1976-му – це санаторно-лісна школа для дітей з малими і затухаючими формами туберкульозу.
В 1986 році – санаторна школа-інтернат для дітей з психоневрологічними захворюваннями.
З 1988-го вона знову стала загальноосвітньою восьмирічною, директором якої було призначено Сінчука Я.Я., а заступником з навчально-виховної роботи - Гудиму В.М.( до 1989р.)
Загальна кількість дітей станом на 01.09 1988 р. - 261 учень, навчали їх такі педагоги: Герасименко М.І., Чорновіл В.М., Клименко Т.Д., Задворна Н.В., Білоцерківська Н.І., Лісовська Н.Д., яка працювала в школі з 1989 року вчителем початкових класів.
1990р. директором школи була призначена Гутніченко Т.О., а заступником з навчально-виховного процесу - Савчук А.О. (до 1993р.)
З 1993р. по 2000р. заступником директора з навчально-виховної роботи була Мичак Надія Григорівна. З 2000р. по 2009 р. заступником директора була Усова Любов Дмитрівна.
З 19 серпня 1997р. керівником школи стала Волинець Людмила Опанасівна.
Вона разом з батьківською громадою за підтримки міського голови Федорука Анатолія Петровича створила умови для одержання закладом статусу Ірпінської загальноосвітньої школи |-||| ступеня №8, яка з наданням Бучі статусу міста з 2007 року стала Бучанською загальноосвітньою школою №2. В 2017 році назву закладу було змінено на Бучанський навчально-виховний комплекс "спеціалізована загальноосвітнія школа |-||| ступенів - загальноосвітня школа |-||| ступенів" № 2
Волинець Л.О. підтримала ініціативу дітей щодо створення учнівської організації « РІД», яка сьогодні об’єднує 11 родин (296 учнів).
Організація «РІД» створює умови для розвитку особистості, становлення громадянина України, сприяє розвитку культури підростаючого покоління, захисту прав та інтересів своїх членів. День створення учнівської організації «РІД» - 21 вересня. Кожного року, саме в цей день, дружна шкільна родина приймає до себе наймолодших членів – першокласників, які дають клятву на правду, добро, честь і красу.
Людмила Опанасівна працювала у закладі до 2022 року: до 2021 року - беззмінно на посаді директора, а останній рік - вчителем української мови та літератури.
Заступником директора з навчально - виховної роботи з травня 2009 року призначена Величко Наталія Володимирівна, яка і до сьогоднішнього дня організовує впровадження досягнень педагогічної науки в навчальний процес, надає методичну допомогу, інструктує й консультує вчителів щодо планування й проведення уроків.
Заступником директора з виховної роботи було призначено Кальмуцьку Юлію Олексіївну, яка і до сьогодні працює у гімназії, ще й викладаючи українську мову та літературу.
01 липня 2021 року за результатами конкурсу на посаду директора школи була призначена Марченко Ірина Сергіївна.
Молода та амбітна, вона рішуче налаштована зробити такий навчальний заклад, який претендуватиме на високі місця в рейтингу найкращих. Вона прагне створити сприятливий для навчання, досліджень та нових звершень мікроклімат, за якого і учні, і вчителі відчували б себе максимально комфортно.
Цього ж року влітку було зроблено капітальний ремонт нового приміщення школи, завдяки якому 1 вересня 2021 року школярів зустрів оновлений та сучасний навчальний заклад.
У листопаді 2021 року було завершено капітальний ремонт спортивного залу, в результаті якого учні отримали новий, сучасний зал з новим обладнанням. Старшим учням важко повірити у такі разючі зміни, а наймолодші першокласники не розуміють, чому старші так дивуються змінам, адже вони бачили школу тільки такою: новою, яскравою та сучасною.
В 2021 році школа відзначила свій 60-річний ювілей і розпочала нову сторінку своєї історії.
А в серпні 2022 року рішенням сесії Бучанської міської ради назву закладу було змінено на Бучанську гімназію № 2 Бучанської міської ради Київської області.
Озираючись на сповнене різними подіями минуле закладу та дивлячись на сяючі рішучістю очі педагогічного та учнівського колективів, не залишається сумнівів щодо того, наскільки яскравим та успішним буде майбутнє нашого закладу.
.jpg)